Страшна смерть в Чорногорі

травень 2001

Не думав мабуть Віталій Киричук – студент V-го курсу Волинського держуніверситету, - що день 8-го листопада 2000 року, що зранку видався ясним і сонячним, буде останнім в його житті.

Молодий (21 рік), енергійний турист з Луцька саме в цей день вирішив помірятися своїми силами з славнозвісною, овіяною легендами і страшними переказами Чорногорою, де здавна витав дух наших далеких предків. За день до цього йому вдалося вийшовши з дизель-потяга в закарпатському селі Лазещина підійти до підніжжя Говерли, відвідати Прутські водоспади і через гору Брецкул перевалити на полонину Пожижевська, де на метеорологічній станції влаштуватися на нічліг.
Наступного дня о дев’ятій годині пять хвилин він вирушив по середній стежці до Несамовитого озера. Що було далі – точно знає тільки Бог.

Спираючись на багаторічний досвід, перебування в екстремальних ситуаціях в горах, багатоденні пошукові роботи В.Киричука, які прийшлось організовувати і приймати в них участь ще восени і факт знайдення останків туриста 27 травня 2001року дозволю собі змоделювати ситуацію.

Той день запам'ятався мені напрочуд добре тому, що саме 8-го листопада довелося підніматися на г. Біла Кобила (1477 м.) На карпатських вершинах мені доводиться бувати досить часто. Зранку день видався ясним і сонячним, хоч було мокро і доволі прохолодно, але вже після 11 год. над Чорногорою почали згущатися чорні дощові хмари. Через годину вони затягнули все небо і пішов ливневий холодний осінній дощ. На Білій Кобилі дув шалений вітер з дощем і мокрим снігом, болодно холодно і мокро. Дощову накидку вітер замотав мені на шию. Чорногори і навіть Костричі видно не було і я тільки уявляв собі яке там зараз «пекло».

Саме перед цим Віталій, відпочивши біля Несамовитого озера, піднявся на вододіл Чорногори. Звичайно йому потрібно було відступити і швидко повертитись по уже знайомій стежці назад до метеостанції, але сталося навпаки. Не зумівши правильно оцінити ситуацію, маючи мабуть завзятий характер, не розуміючи наслідків такого геройства турист в бриджах, без утепленого одягу «зайшов в зиму». А зима в ті дні виявилася справжньою. Група туристів міста Вінниці, яка проходила цим маршрутом наступного дня, стверджувала, що глибина снігового покриву в ті дні сягала 30 см.

До речі в горах Віталій був чи не вперше, а про Чорногору тільки чув від знайомих. Добра карта, взуття, намет, рюкзак та інше добротне спорядження в пригоді не стали. Вірніше скористатися всім тим, що мав хлопець не зумів і гори прикували його до себе на всю довгу чорногірську зиму.

О 16 год. 27 травня вже наступного року я підійшов впритул до загиблого хлопця. Він лежав в природній позі між кам'яними валунами в двадцяти метрах нижче головної чорногірської стежки на закарпатському схилі гори Бребенескул в 100 метрах нижче самої вершини.
Чому ж сталася трагедія, яка принесла страшне горе одинокій матері, в якої Віталій був єдиним сином, єдиною надією і єдиною розрадою?

Турист:

• вийшов на складний маршрут в одиночку, що суворо забороняється всіма писаними і неписаними правилами;
• не звернувся за консультацією до гірської пошуково-рятувальної служби про можливість і реальність здійснення такої подорожі;
• не мав ніякого досвіду туристських походів в такому складному гірському районі як Чорногора в період міжсезоння і в зоні стихійних явищ;
• вирушив в похід не маючи відповідного зимового спорядження і одягу, яке необхідно було мати відповідно для даної пори року;
• в найнедоступнішому і найвищому місці Чорногори, яке гуцули ще 100 років тому назвали «поганим місцем» опинився в надто несприятливих погодніх умовах (ураган, дощ з мокрим снігом, мінусова температура);
• переоцінив свої сили маючи, мабуть, настирливий характер і не маючи ніякого поняття, що таке непогода в Чорногорі.

Хочу застерегти всіх не тільки туристів, але й жителів району: не ходіть в Чорногору поодинці! Це дуже небезпечно і може мати непередбачувані наслідки. Навіть в добру погоду можна попасти в браконьєрський капкан чи сильце, зійти зі стежки і отримати серйозну травму, виснажитися в зарослях гірської сосни, наступити на гадюку укус якої дуже небезпечний і навіть можна зустрітися з диким звіром. Ніхто не застрахований від серцевого нападу чи іншої хвороби. І якщо ви самі – допомоги чекати буде нізвідки.
Пам'ятайте про це.

Василь Кобилюк
командир Верховинського гірського
рятувального підрозділу