Піп Іван ледь не поховав польського астронома-мандрівника.

(серпень 1997)

„Низькорослі” порівняно з гірськими системами-грандами світу Карпати у декого з туристів викликають поблажливо-гоноровий настрій. Однак незапаморочливі висоти, доступність і простота Українських Карпат оманливі, як міраж оази в полуденній пустелі. Ще свіжі в памяті трагічні загибелі київських школярів на горі Хом’як, коломийських – на Говерлі, поляка – на Пожижевській. Десятки інших – самовпевнених або не обережних – до життя повернули місцеві рятувальники. Про надзвичайний випадок, що стався недавно з польським астрономом Янушем Зуковським, кореспонденту „України молодої” розповів виконуючий обовязки начальника Верховинського контрольно-рятувального загону, кандидат у майстри спорту Василь Кобилюк.

Нині важко з”ясувати мотиви, які привели пана Януша на Чорногірський хребет. Отримавши необхідну медичну допомогу, польський вчений поквапом залишив Україну, певне, побоюючись, що за надані послуги доведеться розраховуватись дзвінкою монетою. На його батьківщині подібна допомога справді обійшлася б потерпілому в щонайменше півтисячі американських доларів. За іронією долі, киянина Ігоря Шкляра, котрий разом з верховинцями Василем Кобилюком та Геннадієм Чабанюком посеред ночі кинувся рятувати астронома Зуковського, у польських Татрах, поблизу Закопане, колись оштрафували лише за те, що він на 50 метрів відійшов від стежки-маршруту, за проходження по якій також треба платити гроші. Це так, між іншим.

Можливо пан Януш просто захотів підкорити Чорну гору, яка особливо магнетично (ще від часів поневолення Польщею Галичини) діє на його співвітчизників. Розраховував на власні сили, бо мав колосальний досвід – ходив Татрами, Альпами, Кордильєрами, Скелястими горами (США). Можливо члена польської Національної академії наук на Прикарпаття, зокрема на вершину гори Піп Іван (2028м.), привів професійний інтерес. Дотепер там стоїть пошарпана негодою і понівечена людьми споруда унікальної обсерваторії, збудованої поляками упродовж 1936 – 1938 років.

Як стало відомо лише нині, за науковою оболонкою обсерваторії приховувався військовий розвідувальний об'єкт, чим пояснюється щедре фінансування будови Англією напередодні Другої світової війни. Сьогодні поляки на рівні Національної академії наук, Варшавської політехніки та геодезичного інституту виявляють готовність відтворити обсерваторію для багатофункціонального використання: наукових досліджень, метеоспостережень і навіть як центр керування космічними польотами. Обмін думками щодо реалізації цієї ідеї відбувся в серпні минулого року на нараді-семінарі і не здався таким вже фантастичним проектом…

Повідомлення про НП у горах надійшло о пів на десяту вечора. На квартиру Василю Кобилюку зателефонував колега-інструктор Ворохтянського контрольно-рятувального загону Петро Лазарович і повідомив, що на вододілі Чорногорського хребта, між вершинами Піп Іван і Смотрич, на висоті майже 1900 метрів виснажений мандрівник-іноземець просить негайної допомоги. Ходити він уже не здатний і може протриматися ледве день чи добу. Через якихось 40 хвилин Василь з товаришем на автомобілі знайомого буковинського комерсанта мчали до Чорногори. З собою взяли ноші, медикаменти, висококалорійні продукти харчування, термос з чаєм, ліхтарі. У селі Дземброні до двох прикарпатців приєднався майстер спорту з гірського туризму киянин Ігор Шкляр.

Вирушили на Чорногору рівно опівночі. Усі троє мали нічний досвід сходження в гори, але виконувати рятувальні роботи в повній темряві ще не доводилося, Однак роздумувати було ніколи: високо в горах з останніх сил чекала допомоги змучена раптовою хворобою людина.

Про подальший перебіг подій розповідає Василь Кобилюк.
«На початку третьої години ночі ми опинилися на сідловині між Смотричем і головним хребтом. Так швидко ходити по висотах ще не доводилося. А коли врахувати, що це нічний маршрут, то я був задоволений. Тепер треба було знайти намет потерпілого. Тільки тут ми зрозуміли, як непросто це зробити. Проігнорувавши — що вдієш — правила безпеки, ми в пошуках розбіглися в різні боки, і тільки вигуки та свист підтверджували, що нас троє. На крики ніхто не відгукувався, хоч як не вслухалися в нічну тишу. Ігор пішов у напрямку Смотрича, а ми з Геною — до Попа Івана. Інтуїція підказувала, що поляка варто шукати саме там. Коли збігли у видолинок, то біля невеличкого озерця побачили намет. Сумнівів не було: знайшли!

Минуло ще кілька хвилин, поки поляк відкрив зсередини свій куполоподібний альпійський намет, і в маленькому віконечку мій ліхтар висвітив худе, жовте, неголене обличчя. Поляк плакав. Він уже мало сподівався на допомогу.
Гена пішов шукати Ігоря, який ходив десь поруч, а я взявся надавати першу медичну допомогу. Валідол, корвалол,шприц, нашатирний спирт — усе було напоготові.

Коли поляк сказав, що востаннє їв у понеділок, мені стало моторошно: майже сім днів він перебував без їжі і кваліфікованої медичної допомоги після серйозного отруєння недоброякісною консервованою свининою.
Впевненості в тому, що все для іноземного мандрівника закінчиться благополучно, не було ні в кого. Намет з пуховим спальником, теплоізоляційний килимок, мініатюрна газова плита та інше шикарне, як для нас, спорядження західного виробництва справляли враження. Але сам турист нагадував мумію, яку довелося бачити колись у підземеллі Києво-Печерської лаври.

Почали спуск. Поляка вели Гена з Ігорем, підтримуючи з обох боків. Я з носилками ішов попереду, вибираючи найлегший шлях. Кожні чотири-п'пть хвилин зупинялися, бо заїжджому мандрівникові потрібно було перепочивати. Наш спуск тривав сім годин, а ще через дві години машина «невідкладної допомоги» доставила потерпілого до терапевтичного відділення Верховинської центральної лікарні».

Так щасливо для польського астронома Януша Зуковського завершилася підкорення Чорногорського хребта. Передусім завдяки тому, що нинішня суцільна меркантилізація суспільних відносин, слава Богу, не спопелила благородства української душі.

Іван КРАЙНІЙ,
кореспондент газети
«Україна молода»