Біла смерть під Брецкулом.

лютий 2007

Карпати почали цьогорічний перелік своїх жертв серед туристів. Першим в списку став молодий хмельничанин, якого туристи найняли гідом для здійснення екстремального зимового сходження на Говерлу.

Цей випадок майже повторює всі попередні, що трагічно закінчились в зимовій Чорногорі. Виняток полягає тільки в тому, що цього разу загинув не просто турист, а молодий хлопець, який свій досвід оцінив так високо, що взявся супроводжувати в горах іноземних туристів. Не знаю доки і як ще потрібно пояснювати, що зимові походи в Чорногору  - це серйозний іспит навіть для досвідчених альпіністів і кваліфікованих гірських туристів. Вихід бачу тільки в тому, що кожну трагедію треба глибоко аналізувати і доводити до широкого загалу любителів гірських подорожей. Минулого року в наших горах загинуло 10 туристів, скільком Карпати обірвуть життя цього року одному Богу відомо.

А починалось все з того, що троє росіян з Нижнього Новгорода (колишній Горький) через свого знайомого у Львові знайшли гіда аж у Хмельницькому. Двадцятивосьмирічний Руслан Касперський запевнив, що в нього є досвід двадцяти подібних подорожей і запропонував хлопцям свої послуги. Зустрівшись у Львові туристи взяли на прокат престижне „Міцубісі” і вирушили до Яремчі, де поселились в не менш комфортабельному готелі „Станіславський”. 25 лютого приїхали на „Заросляк” щоб здійснити сходження на Говерлу. Один з них залишився на спортбазі “Заросляк”, а три туристи пішли вверх чи не найважчим маршрутом -  в напрямку полонини Пожижевської та гори Брецкул. Цей маршрут важкий навіть для літа. Чому Руслан вибрав його  - невідомо, мабуть захотілося побільше екстріму. Погода  в той день погіршилась вже в першій половині дня (після 10 год.). На вершинах дув холодний і вологий південно-західний вітер. Його відчув особисто, бо саме в ті хвилини разом зі своїми колегами-рятувальниками супроводжував альпіністів-початківців в їх першому сходженні  на Говерлу. На відміну від групи росіян нами був вибраний традиційний найлегший і найкоротший шлях до вершини по центральному маршруту – через гору Заросляк (1814м.) яку помилково називають ще Малою Говерлою, адже всі інші схили навколо взимку є лавино-небезпечними. Шлях до вершини забрав в нас 2 години 15 хвилин. Стільки ж і назад.  Коли Руслан вивів своїх туристів на вершину гори Пожижевська (1822м.) всі відчули пронизливий холодний вітер, видимості не було. Досвідчений провідник мав би повернути групу назад. Цього не було зроблено і прийняття неправильного рішення стало фатальною помилкою. Прийнявши наступну вершину (Брескул) за Говерлу,  гід наказав туристам шукати хрест і бетонний стовп. Але знайшли там тільки вказівники до сусідніх вершин. Зрозумівши що справа кепська провідник приймає рішення спускатися в долину по брецкульському відрогу мабуть не знаючи, що його всі (без винятку!) схили лавинонебезпечні, а снігу на верхах Чорногори в той час не бракувало. Туристи сказали, що отримали інформацію від метеорологів, що там можна безпечно зійти в долину потоку Цибульник. Фактично таке не могло бути, адже кому-кому,  а працівникам сніголавинної станції „Пожижевська” добре відомий кожен схил навколо станції і вони мають можливість споглядати в ясну погоду схід лавин  мало чи не кожного дня навіть після незначних снігопадів.

Одним словом, туристи опинились в дуже небезпечному місці і гід знову не прийняв правильного рішення – підніматися на вершину та повертатися назад по шляху підйому. Вийшовши на крутосхил, вони ризикували загинути всі зразу і почавши спуск таки  зірвали зі схилу снігову лавину.

Біла смерть, як ще називають лавини, не вибирає жертви. Кожен, хто опиняється в цій пастці ризикує залишитися в її холодних обіймах. Цього разу вона захопила двох: Руслана і ще одного туриста. Останній зумів вибратися з під снігу, а „гіда” сніг запресував так, що він не зміг і поворухнутись. Туристи на протязі години спробували самостійно відшукати свого керівника, але не знайшовши Руслана, пішли на біологічний стаціонар, що на полонині “Пожижевській”. Переконавшись, що його там немає пішли вниз на спортбазу „Заросляк”, але на той час два десятки професійних гірських рятувальників на чолі з командиром Івано-Франківського гірського пошуково-рятувального загону Олегом Ковтуном і стільки ж спортсменів-альпіністів на чолі з головою Івано-Франківської обласної федерації  альпінізму – Василем Завалком, що брали участь у зимовому сходженні на г. Говерлу, вже від’їхали на Ворохту.Туристи чомусь поїхали в Яремче випитувати, де дислокуються рятувальники. В результаті таких непродуманих дій було втрачено чотири години дорогоцінного часу і коли Івано-Франківські та Ворохтянські рятувальники прибули на місце сходу лавини – була вже восьма вечора. При місячному світлі до першої ночі десяток професіоналів з лавинними зондами і лопатами шукали потерпілого, але після того, як захмарилось -  пошуки прийшлось припинити. Серед ночі було піднято по тривозі весь особовий склад Яремчанського та Верховинського підрозділів і вранці наступного дня вже двадцять фахівців старанно зондували  трьохметрову товщу снігу.

Тіло Руслана відкопали о пів на одинадцяту наступного дня під смереками, які зупинили важку снігову масу. Можливо, якщо б не вони – хлопця винесло би на пологий схил і він би вибрався зі снігу сам, але доля розпорядилась по-іншому. Снігу над ним було не більше 60-ти сантиметрів. Повітряного простору біля обличчя не забезпечив, можливо отримав травму під час падіння по схилу, можливо вибився з останніх сил, а можливо подіяв допінг. Туристи стверджували, що весь час під час подорожі їхній „гід” пив коньяк,  завчасно перелитий з пляшки в похідну флягу.

Одним із суб’єктивних факторів, що призводять до нещасних випадків є вживання спиртного в горах. Алкоголь притупляє увагу, уповільнює реакцію, розслаблює організм і стирає відчуття реальної небезпеки. А коли на маршруті п’є той, хто несе відповідальність за життя інших – це взагалі недопустимо.

В цій ситуації дивує поведінка не тільки гіда, але й самих туристів. Вони  не могли не бачити, що в їхнього керівника недостатньо знань, навичок, досвіду.

Цього б не сталося, якби туристи наймаючи гіда, поцікавились його підготовкою, яка повинна бути підтверджена відповідними документами (посвідчення інструктора туризму, розрядна книжка по альпінізму або туризму, довідка про участь в походах і т. п.), а коли вже сталася надзвичайна ситуація, негайно б сповістили про трагедію працівників біостаціонару або спортбази “Заросляк”.

До речі, працівник біостаціонару Юрій Голобін, до якого зразу ж звернулись туристи мав ефірний зв’язок з рятувальниками.
Цього б не сталося також  якби  провідник: 

1. перед виходом на маршрут звернувся б за консультацією до  рятувальної служби;
2. повів туристів до вершини Говерли основним маршрутом, по якому в той день піднімалося десятки справжніх гірських професіоналів і на якому  можна було розраховувати на допомогу;
3. відчувши суттєве погіршення погодних умов,  відмовився б від сходження, враховуючи також складність вибраного ним маршруту;
4. не будучи впевненим в правильності спуску  повернув би знову до вершини Брецкула і спустився по своїх ще не заметених  слідах шляхом підйому;
5. опинившись на лавинонебезпечному схилі  організував би його проходження згідно з існуючими правилами.

Має ця проблема і ширший  аспект. В кожній цивілізованій країні  є професія гіда. В Угорщині, наприклад,  для цього вчаться 3 роки, потім складають іспити і отримують сертифікат. В Польщі, крім того, є жорсткий нагляд за діяльністю гідів. Це контролюють спеціальні органи. В Україні такої професії не існує як і відповідного контролю за тими, хто називає себе гідом. Туристів супроводжують всі кому не лінь. Простий сільський хлопець взявши в руки необтесану палицю і камуфляжну куртку (фуфайку) на плече, вважає себе гідом і не соромиться брати з туристів декілька сотень гривень за день так званої роботи. Не маючи навіть початкових знань, як з базових дисциплін ( географії, ботаніки, історії) так  і з спеціальних (туризму, естетики, психології, безпеки туристів і т.п.). Не знаючи району подорожі і не маючи туристського спорядження, не поцікавившись прогнозом погоди веде туристів в гори. Чим це обертається доводилось бачити не раз. І поки в цьому питанні не буде наведено порядку, марно сподіватись великого напливу іноземців, не дивлячись на всю красу наших ландшафтів.

Василь Кобилюк,
командир взводу гірських
рятувальників