Опинились в сніговому полоні.

березень 2006

Ситуація про яку піде мова є буденною для гірських рятувальників.  Просити допомоги в них стало в останній час нормою. І це правильно. Краще залишити свій гонор і перестрахуватися допомогою професіоналів, ніж ставити свою долю на грань життя і смерті. Та і гірська пошуково-рятувальна служба для того існує, притому вона є державною. Сигнал про допомогу доходить до нас різними шляхами: через місцевих жителів, через колег туристів, по телефону, навіть через Інтернет, коли група має в своєму розпорядженні ноутбук.

Цього разу 4 березня о 14 год. 33 хвилини черговий рятувальник  Верховинського пошуково-рятувального пункту одержав на свій мобільник повідомлення наступного змісту: „Ми спускаємось з Кукула одним з потоків, що веде до КПП (Заросляка), сніг по груди, якщо до вечора не дамося знати – робіть щось. Тарас” Ніхто з нас пригадати знайомого туриста з таким іменем не міг. Через вісім хвилин прийшло інше повідомлення: „Ідемо по дорозі, зліва потічок. По карті рухаємось на південний схід”.
Встановили зв’язок з туристом і відчули в його голосі страх. Дев’ятнадцятирічний студент ІІІ курсу Національного університету нафти і газу мандрував з своєю супутницею теж студенткою, але І курсу Прикарпатського національного університету Наталею, якій тільки  17 років. Було явним, що туристи заблудилися при спуску з гори Кукул в долину Прута і що з-за надто глибокого снігу не можуть пробитися до шоссе. Давши поради як діяти їм в горах в даній екстремальній ситуації я підняв по тривозі Ворохтянський гірський рятувальний пункт, на території дії якого знаходились туристи і звідки під’їзд до місця НС найшвидший.

Ми прийнялись вираховувати місце знаходження туристів. Плутанину вніс сам Тарас, який літню стайню для худоби описав, як двоповерхову хату. Але після уточнення найбільш вірогідним місцем НС було визнано урочище Гаврилець, що неподалік ворохрянського присілка Завоєла. Рятувальники, як кажуть військові, з повною викладкою виїхали в сторону Заросляка. Від дороги пішли на лижах, щоб краще пробити стежку туристам і визволити туристів з снігового полону. Я тим часом, підтримуючи зв’язок з туристами,  порадив їм залишатись на місці і нікуди не йти до приходу пошукової  групи. Вони так і зробили , близько дев’ятнадцятої години вечора туристів знайшли в полонинському сіні і благополучно вивели до автомобіля.

Цікавим є в даній ситуації, що завдяки мобільному зв’язку зараз туристи мають прекрасну можливість з майже будь якої точки в горах зв’язатись по телефону з рятувальниками. Правда при цьому непогано би мати і телефони рятувальних служб та мобільні чи домашні номери телефонів їх командирів, бо цілодобове чергування невеликою кількістю особового складу в нас неможливе. Ці номери телефонів публікуються і в Інтернеті на центральних карпатських сайтах,  і в туристських довідниках, і на популярних туристських картах: „Туристичні стежки Чорногори” та ”Центральні Горгани” М 1:50 000. Їх можна отримати в Івано-Франківському гірському пошуково-рятувальному загоні за адресою вул. Франка 6 ,тел. (803422)  22165 а бо ж у Верховинському взводі цього загону цілодобово за тел. (803432) 21941, кому зручніше – за моб. тел. (+38096) 3724400. Раджу всім туристам, які збираються в подорож по Карпатах занотувати їх в своїх мобільниках. В крайньому випадку можна скористатися екстренним викликом Київстару - 112 чи UMC.

На відміну від інших рятувальних служб гірська має свої особливості. В даному випадку, якщо б рятувальники не знали досконало своїх територій, неможливо було би точно вирахувати місце НС і врятувати туристів, а для цього їм потрібно мало не щоденно ходити по горах і вивчати кожний квадратний кілометр своєї території. Кожен професійний рятувальник, собливо командир підрозділу повинен не тільки знати місце розтушування якогось нетипічного об’єкта будь-то стая,  застайка, альтанка, великий камінь, зламана смерека, місток через потік і т.п., але й бути добре екіпірованим і мати добру фізичну підготовку, а для цього знову ж таки необхідно постійно бути в горах, а не просиджувати в місцях дислокації підрозділу. Хотілося щоб це розуміли і ті, хто керує службою в Києві і представники МНС в обласних центрах. До водолазів,  гірчичників, газорятувальників і пожежників можливо інші вимоги, але „причісувати всіх під один гребінець абсурдно”.

Цікавим є  і те, що багато викликів від туристів про допомогу з різних куточків Карпат надходить в Верховинський гірський пошуково-рятувальний підрозділ, хоча туристи знаходяться в зовсім інших  районах. Тобто,  немаловажну роль відіграє реклама контактних телефонів підрозділу та постійне,  так би мовити,  перебування на зв’язку, особливо в вихідні дні та в вечірній час.
На наступний день після того, як врятували туристів – 5 березня в неділю – мокрий сніг повалив вже не тільки в високогір’ї, але й скрізь в долинах, відрізало від цивілізації весь Верховинський район. Тільки що,  служба 01 передала штормове попередження і велику ймовірність сходу снігових дощок (мокрих лавин) в горах, що зрозуміло і без попередження. Якщо б туристи затримались би на добу в стаї на полонині Закукул, де вони ночували, то вибратися звідти вони вже не змогли би взагалі, зараз на прикарпатських схилах Кукула висота сніжного покриву сягає вже двох метрів. Не допомогли би і ми, бо по такому снігу можна йти тільки в снігоступах, ціна яких  до речі 580 гривень за комплект і яких немає ні в одному рятувальному підрозділі.

Коли цей матеріал вже був написаний – прийшло третє SMS повідомлення від тих же туристів вже на мій мобільний. Його,  як і два попередні привожу дослівно: „Дякую, просто дякую, нехай Вам у житті теж допомагають люди. Тарас”.

Василь Кобилюк,
командир Верховинського
гірського пошуково-рятувального взводу